на деревянном станке (ложе). Стрельба из арбалета ведется короткими стрелами с кожаным или деревянным оперением (или без него). Первые арбалеты в Европе появились в девятом веке. Точность и мощь стрельбы из арбалета произвела такое сильное впечатление на современников, что в 1139 году папа римский на Втором Латеранском соборе предал арбалет проклятию как «богопротивное оружие» и предложил исключить его из вооружения христианских войск. Однако в последующем арбалеты не только не вышли из употребления, но напротив, получили повсеместное признание. Отказываться от них начали лишь в шестнадцатом веке по мере распространения и совершенствования огнестрельного оружия. Германские ландскнехты использовали арбалет до конца шестнадцатого, а британские стрелки воевали с ним даже в 1627 году. Средневековый арбалет состоял из деревянной ложи с прикладом, позволявшим вскидывать его на плечо. В ложе был устроен продольный желобок, куда клали короткую тяжелую стрелу.

К ложу прикрепляли лук. Крепкую толстую тетиву  обычно сплетали из воловьих жил или пеньки. В зависимости от способа взведения тетивы средневековые арбалеты делились на три основных типа. У наиболее простого тетиву натягивали с помощью приставного железного рычага, называвшегося «козья нога». У более мощного арбалета тетиву натягивали зубчатым механизмом. А самым грозным и дальнобойным стал арбалет, снабженный воротом блочным устройством с двумя рукоятками. Разновидность арбалета, которая стреляла каменными пулями, называлась баллистером. Облегченную модель баллистера называли шнеппером.

На Руси арбалеты назывались самострелами. Они были известны здесь с. Самострел на Руси представлял собой небольшой, сделанный из рога или железа лук, крепившийся к деревянной ложе, на которой в имеющийся желобок закладывали короткие, кованые из железа стрелы. Натянутая тетива цеплялась за рычаг, нажимая на который стрелок спускал тетиву. Позже самострелы стали подразделяться на ручные и станковые. Ручной самострел натягивался с помощью стремени (железной скобы для упора ногой, или ворота а спуск производился простейшим спусковым устройством. Станковый самострел устанавливался на особом станке (раме) с колесами. В нем применялся стальной лук и толстая тетива из веревки или воловьих жил, для взведения которой использовалось зубчатое приспособление самострельный коловорот. Введение коловоротов представляло собой крупное усовершенствование в устройстве самострелов, так как для натягивания тетивы самострелов в 12-14 веках, привлекалось до 50 воинов. В двадцатом столетии арбалет иногда применялся как боевое оружие в национально-освободительных войнах, чаще всего в качестве самострела-ловушки.

Во время Первой мировой войны годов немцы применяли станковый арбалет в качестве гранатомета. С середины 1950-х годов в западных странах развивается арбалетный спорт. Спортивные арбалеты послужили образцом для создания современных боевых арбалетов. По своим габаритам и весу они близки к автоматам и пистолетам-пулеметам  и применяются в разведывательно-диверсионных подразделениях. Часто боевые арбалеты делают разборными, что упрощает их транспортировку и маскировку. Руську землю" або "Русь" населяли люди, відомі зі сторінок письмових джерел як "руси "русини" або ж "русичі".

Тож розглянувши в попередніх розділах кілька питань історично-географічного характеру та деякі інші аспекти піднятої в даній роботі цікавої і актуальної теми, слід хоча б коротко зупинитися й на аналізі власного самоусвідомлення тогочасного люду, а також на тому, як населення тих часів. Для цього знову звернемося до ІЛ (з доповненнями ЛЛ) та деяких іноземних джерел, де знаходиться інформація з цього приводу. Вже в недатованій частині літописних повідомлень вказується, що князі руські володіють хозарами, хоч раніше це було навпаки. Таке повідомлення слід використовувати для розгляду процесів в середньовічні часи якраз на півдні східнослов'янської ойкумени адже вплив Хозарського каганату в кінці І тис. На північні райони Східної Європи не поширювався. В цій частині літопису руським князем названо і Олега, за часів правління якого слов'яно-хозарські взаємовідносини різко змінюються на користь перших із названих. Вищезгаданий князь, як вже раніше відзначалося, в 882. Назвав саме Київ матір'ю руських міст; тут словени новгородські, варяги та інші воїни, які прибули з ним, почали іменуватися руссю, як вже відзначалося вище.

А під 898. Зафіксована знаменита фраза про локалізацію Русі в середньодніпровському регіоні: "Поляне. Яже нне зовемая Русь". Питання появи даної назви начебто було повністю вирішене. Але це не так. Ще під 862. Маємо повідомлення про те, що слов'яни відправляють за море до скандинавів, які звуться руссю, своїх послів із пропозицією очолити північносхідноєвропейську коаліцію із представників різних народів (Рюрик та його брати погоджуються) так звана легенда про призвання варягів.

Далі ситуація ще більш заплутується. Знаходимо роз'яснення, що "Словенескъ языкъ и Русыи одинъ. От Варягъ бо прозвашася Русью". Із року в рік інформація про русів збільшується. В 907., під час походу того ж Олега на Константинополь, вони творили зло грекам; після встановлення мирних договірних відносин з правителями Візантійської імперії останні передають данину представникам тих руських міст, що знаходяться у підпорядкуванні згаданого князя; руси визнаються учасниками. Мами; вони отримують у своїх "зарубіжних відрядженнях" місячину на проживання. Та й мирні взаємовідносини між обома країнами стверджуються цілуванням хреста візантійцями й клятвою представників протилежної сторони за руським законом зброєю, богами Перуном і Велесом.

Подпишитесь на наши новости